Трудове навчання

 Шановні!

Учні, запишіть в зошиті дату, тему, як показано на початку сторінки. 

Батьки,  відпрацьовані завдання сфотографувати чітко та якісно та надіслати на електронну адресу учителя zrt52mk@gmail.com  в темі листа ОБОВ'ЯЗКОВО вказати прізвище, ім'я, клас 

5 – А, 5 -Б

Творчий проект

«Виготовлення м'якої іграшки

( слоника)»

1. Актуальність проекту

М'які дитячі іграшки в усі часи користувалися великою популярністю. Навіть сьогодні, коли на ринку є величезна кількість подібнихтоварів, їх створення є досить актуальним. М'яка іграшка, зроблена своїми руками - це не тільки захоплююче заняття, це завжди чудовий настрій після закінчення роботи і гарний настрій тих, кому ця іграшка потрапляє в руки. Раніше м'яка іграшка виготовлялася за авторськими ескізами вручну, пізніше з'явилися спеціалізовані виробництва, знамениті своїми іграшковими колекціями. Але прагнення володіти своєю власною іграшкою завжди приводило до самостійного виготовлення іграшок для себе, своїх дітей або для друзів. Сьогодні інтерес до м'якої іграшки зростає і, незважаючи на велику кількість фабричних іграшок, кількість майстрів збільшується з року в року. Шиття іграшок це частина великої різноманітності захоплень ручним хобі і часто шиття іграшок переплітається з іншими напрямками.

1.     2. Історія м`якої іграшки

Однією з перших м`яких іграшок стала ганчіркова лялька. Гралися в ганчіркові ляльки не тільки дівчатка, а й хлопчики до 7-8 років, а вже потім ігри і іграшки ділились на дівчачі і хлопчачі. Для малюків ляльки виготовляли мами і бабусі. Підростаючи, дівчата самі вчилися виготовляти собі ляльку, таким чином набували вмінь шити і вишивати. Потім з`явились плюшеві ведмедики, зайчики, котики, правда, раніше вони не були такими барвистими, яскравими як зараз.

М`яка іграшка – сама нова із всіх іграшок, їй трохи більше 100 років. Перші м`які іграшки з’явились на початку двадцятого століття в Німеччині. Німецька майстриня Маргарет Штайф придумала м`яких маленьких слоненят. Спочатку вони служили подушечками для голок і шпильок, але дітям вони дуже сподобалися як іграшки. Тоді Маргарет створила цілий звіринець: кролики і слони, мавпи і верблюди, ослики і зайчики, і багато інших тваринок. Зшиті вони були з оксамиту і плюшу. А в 1903 році Маргарет Штайф створила самого першого плюшевого ведмедика на ім`я Тедді. Він так сподобався і дітям і дорослим, що іграшкових ведмедиків стали виготовляти і в інших країнах. З того часу розпочалась тріумфальна хода м`якої іграшки світом.

М’які іграшки поділяються на плоскі і об’ємні.

Плоска іграшка складається з двох однакових деталей –  на одній деталі вишиваємо  очі, ротик і носик, другу називаємо спинкою і пришиваємо хвостик.

Об’ємна м’яка іграшка більш складна у виконанні, бо складається з багатьох об’ємних частин; але така іграшка більш точно відтворює фігуру людини чи тварини, частини тіла іграшки можуть бути рухомими. Об’ємну іграшку можна розглядати з усіх сторін.

Шиття м`якої іграшки – це дуже захоплююче, цікаве заняття, яке може стати для когось із вас хоббі.  Варто лише одного разу спробувати.

З чого ж можна виготовити м’яку іграшку?

М`яка іграшка може бути зшита з м`яких тканин, фетра, зв`язана гачком або спицями, з м`якою набивкою всередині. Навіть саму гарну іграшку можна зшити з «нічого». Це можуть бути клаптики тканини, обрізки стрічок, мережива, клаптики шкіри, клейонки і, звичайно, ваша фантазія. Не обмежуйте свою фантазію. Всі самі найкращі речі в світі були виготовлені не по інструкції, а в процесі вільної творчості. А найголовніше  - робити все з любов`ю.

   

3. Аналіз моделей – аналогів

М`які іграшки зроблені з тканини та хутра приємні на дотик, щоб малюк із задоволенням приймав участь у казці. Всі іграшки повинні бути дуже милі і справжні кольори тільки натуральні і природні.

1.4.                     Послідовність виготовлення м’якої іграшки

v  Обери потрібну вам модель м’якої іграшки.

v  Визнач кількість деталей, їх форму та розмір.

v  Продумай та добери відповідні матеріали для деталей іграшки та оздоблення. Необхідно при цьому враховувати властивсті матеріалу, колір, поверхню.

v  Перенеси всі необхідні викройки на папір (у разі необхідності- збільшені чи зменшені у певній пропорції. Для цього використовують папір в клітинку. У разі необхідності виготовлення різних іграшок по одним і тим же викройкам їх доцільно перенести на картон та виготовити шаблони.

v  Підготуй клаптики тканини чи нетканого матеріалу (матеріал повинен бути чистим, пропрасованим.

v  Визнач лицевий та виворітний бік тканини. Розклади тканину виворітним боком догори. Проведи розмічання деталей на тканині. Пам’ ятай, що парні деталі повинні бути симетричними, тому при іх розмічанні шаблон накладають на складену удвоє тканину (лицевим боком всередину). Готові деталі промаркуй на зворотному боці деталей.

v  Перед з’єднання деталей подумай: можливо, деякі види оздоблення зручніше виконати на незшитих деталях .

v  Почергово зметай та зший деталі, залишивши недозашитим отвір для вивертання іграшки (див. шви тимчасового та постійного призначення.

v  За допомогою кілочка (палички для суші, простого олівця) виверни іграшку налице, наповни її наповнювачем. Сторони незашитого відрізку тканини підгорни всередину іграшки та охайно зший потайним швом ниткою того ж кольору, що і тканина. Зроби закріпку.

v  Виконай оздоблення іграшки.

II. Конструкторський етап

2.1.Техніка безпеки

v Зберігати голки та шпильки у відповідному місці.

v Не використовувати зігнуті, іржаві голки.

v Заборонено залишати голку без нитки.

v Нитку відрізати ножицями.

v Ножиці класти на стіл кільцями до себе.

v Перед зшиванням переконатися у відсутності шпильок чи голок у виробі.

v Під час шиття не тягнути тканину.

v По закінченню роботи, прибрати своє робоче місце.

2.2. Добір матеріалів.

v Тканина:

фліс  (блакитний, рожевий і білий)

v Наповнювач

v Бісер

Інструменти:

v Ножиці

v Олівець

v Лінійка

2.3Розкрій виробу

 III.Технологічний етап.

3.1. Пошиття виробу

До живота пришити передню і задню лапу

З`єднати спину з лапами. 

Вшиваємо стопи в задні лапи, зашиваємо шов на спині.

Зшиваємо блакитну і рожеву половинки вух, деталі потилиці, лицьові частини голови.

Вивертаємо лицьову частину голови та пришиваємо вуха й чубчик.

Вивертаємо на зворотній бік передню частину голови та пришиваємо потилицю.

Вивертаємо деталі на лицьовий бік та набиваємо голову і тулуб синтепоном.

Пришиваємо очі до голови; голову до тулуба потайним швом.

7 - А

Третє квітня

Тема: Послідовність виконання вишивальних швів. Хрестик — одна з найпоширеніших технік в українській вишивці. Вишивати хрестиком почали в Україні значно пізніше, ніж лічильними швами, але ця техніка стала найулюбленішою. Нею досить легко оволодіти, узори можна складати самому або перезнімати за допомогою клітинок чи міліметрівки. Технікою «хрестик» вишивають серветки, рушники, сорочки, картини тощо. Технологія виконання. Шов виконують зліва направо. Краса цих швів залежить від точності та порядку накладання стібків: верхні стібки мають перетинати нижні в одному напрямі, мати однакову довжину, довжина стібків і товщина нитки повинні бути такими, щоб не було видно тканини. Різновидів хрестикових швів безліч, а ми будемо сьогодні знайомитися лише з деякими з них. КОСИЙ ХРЕСТИК Цей шов однобічний, утворюється з двох діагонально перехрещених стібків. Виконують його за два прийоми: • в горизонтальному; • вертикальному; • діагональному напрямах. Вишивання косих хрестиків по горизонталі: 1 варіант • Закріпити нитку петлею. • Зліва направо виконати ряд діагональних стібків, направляючи голку зверху вниз. • На зворотному шляху виконати другий ряд діагональних стібків. 2 варіант • Закріпити нитку праворуч діагональним стібком 1–2. • Виколоти голку в точці 3. • Уколоти голку в точку 4 і виколоти в точці 5. Зразу готовий хрестик виконуємо за один хід. Вишивання косих хрестиків по вертикалі: • Закріпити нитку внизу петлею діагональним стібком 1–2. • Вишити вертикальний ряд діагональних стібків. Кожен стібок розміщувати знизу вгору і справа наліво. • Вишити другий ряд стібків, перекриваючи попередній. Отримаємо ряд вертикальних хрестиків. Вишивання косих хрестиків по діагоналі: • Знизу ліворуч закріпити петлею нитку діагональним стібком. • Вишити рядок косих стібків по діагоналі, направляючи голкузнизу вгору. • У зворотному напрямі перекривати одним стібком попередній, а під другим протягувати вишивальну нитку. ШОВ ПРЯМИЙ ХРЕСТИК На відмінувід косого хрестика, цей шов вишивається взаємно перпендикулярними стібками за один або два ходи.

  

Вишити серветку.

5 – А, Б

Тридцяте березня

Тема: М’яка  іграшка  у  сучасному  декоративно- ужитковому  мистецтві. Плоскі та об’ємні іграшки.Матеріали  для виготовлення  м’якої іграшки  та  їх властивості.Інструменти та пристосування для  шиття м’якої іграшки.

Обладнання, матеріали.

Голка, нитки, шпильки, ножиці, олівці, швацька крейда (мило), тканина.

 

Іграшка споконвіку була невід’ємною складовою життя людини – в історичних музеях всього світу демонструють глиняні, металеві, дерев’яні іграшки різних часів та народностей, за ними вивчають культуру та побут людей.

Основне призначення іграшки – бути забавою для дитини, одночасно розвивати  інтелект та привчати до певних практичних дій (брязкальце для немовляти, зменшені  копії машин, побутових речей та приладів, інструментів, ляльки, іграшкові тваринки, тощо).

Історія м'якої іграшки почалася в 70-і роки 19 століття в Німеччині. Багато жіночих журналів у той час почали друкувати викрійки та поради щодо власноручного виготовлення м'яких іграшок. У 1879 р. мешканка німецького міста Гінген Маргарет Штайфф, з дитинства прикута до інвалідного візка, пошила кілька кумедних іграшок у вигляді звірів в якості подарунка для своїх племінників на Різдво. Іграшки страшенно сподобалися сусідам, і незабаром у Маргарет Штайфф вже було багато замовлень на виготовлення іграшок. Батько молодої рукодільниці відкрив невелику майстерню, в якій Маргарет та її сестри виготовляли м'які іграшки. Вже через кілька років майстерня перетворилася на фабрику іграшок «Steiff».

Саме там в кінці 20-го століття "народилася" іграшка, яка згодом стала улюбленою у багатьох країнах світу. Це плюшевий ведмедик. Звичайно, ведмедів робили і раніше, але художник Ріхард Штайфф, один з племінників Mаргарет, придумав поєднати конструкцію м'якої іграшки та ляльки. У ведмежати, виготовленого за його ескізами, передні і задні лапи рухалися на шарнірах.

Сучасні іграшки мають різне призначення:

·         Розвиваючі іграшки для дітей (різноманітні машинки, ляльки,лялькові меблі та посуд, іграшкові побутові прилади; набори іграшкових інструментів, електронні іграшки).

·         Декоративні іграшки для прикраси житла (глиняні, фарфорові, металеві статуетки, кухонні іграшки-грілки, ляльки в оригінальному чи народному одязі, копії машин, літаків, кораблів, великі яскраві та пухнасті м’які іграшки, іграшки-саше,тощо).

·         Колекційні іграшки ( будь які іграшки, що мають свою історію або виготовлені в обмежено невеликій кількості для колекцій, часто з дорогих матеріалів або відомими особами).

·         Народні іграшки ( ляльки , маленькі предмети побуту, зображення тварин та птахів, виготовлені з природних підручних матеріалів, що склались історично для кожної народності).

·  Ритуальні іграшки (часто народна іграшка несе ритуальне навантаження – оберіг – фігурки коней чи птахів, лялька-берегиня;

у східній культурі – різноманітні статуетки богів і тварин, підвіски; фігурки з воску використовують у містичних обрядах.

·         Ляльки для театральних вистав  (пальчиковий театр, ляльки-рукавички, ляльки-маріонетки, тощо)

·         Іграшки-сувеніри.

Види іграшок

Останні роки авторська іграшка набула неабиякої популярності. Матусі виготовляють безпечні, екологічні м’які  іграшки своїм діткам, умільці  - неповторні подарунки друзям, для декого це стає професією. Навіть у вигляді домашнього рукоділля пошиття іграшок дає можливість втілити свої творчі ідеї у вироби, отримати задоволення від роботи та підвищити власну самооцінку –« я це вмію».

Дехто з вас вже шив прості плоскі м’які іграшки-підвіски на ялинку  - це нескладно. Плоска іграшка складається з двох однакових деталей – просто одна деталь призначається  животиком і обличчям – вишиваємо  очі, ротик і носик, другу називаємо спинкою і пришиваємо хвостик. Саме з такої іграшки ми і почнемо роботу.

Об’ємна м’яка іграшка більш складна у виконанні, бо складається з багатьох об’ємних частин; але така іграшка більш точно відтворює фігуру людини чи тварини, частини тіла іграшки можуть бути рухомими (продемонструвати об’ємні іграшки).

Матеріали  для виготовлення  м’якої  іграшки  та  їх властивості

Перші м’які іграшки повинні були максимально точно відтворювати зовнішність тваринки  чи  людини, тому обирались матеріали відповідного кольору та фактури. В сучасних мультиках та на прилавках магазинів безліч іграшок фантазійних кольорів – зелені, рожеві, жовті та сині коти, песики, ведмедики …Тож, колір тваринки залежить від наявних матеріалів та вашої фантазії.

Для м’якої іграшки  знадобляться наступні матеріали :

Основні матеріали для деталей іграшки

·         Штучне хутро з ворсом різної довжини – коротким, середнім, довгим (натуральнее хутро можна використовувати в окремих деталях чи для оздоблення).

·         Різноманітна тканина – з натуральних та хімічних волокон, різна за будовою та оздобленням; бажано, щоб зрізи тканини не сильно осипалися. Розмір клаптиків залежить від розміру деталей – іноді шматочки тканини із сірникову коробочку стають у нагоді.

·         Шматочки білої, чорної та кольорової шкіри – натуральної таштучної– згодиться пара від загубленої пальчатки, місцями потертий широкий пояс, уцілілі шматочки старої сумки, халяви  старих осінніх чобіт, тощо.

Оздоблювальні матеріали

·         Відрізки різноманітних стрічок, мережива, тасьми, резинки, тощо.

·         Фурнітура – різні гудзики та намистини; непотрібна біжутерія – кліпси, підвіски, ланцюжки, тощо.

·         Нитки вишивальні та для вязання

З'єднувальні матеріали

·         Нитки швейні – міцні, краще армовані, різних кольорів (щоб добирати під колір тканини).

·         Клей – ПВА, ТИТАН, плавкий силиконовий клей.

Наповновач

·         Синтепон, поролон, синтепух, холлофайбер (найбільш екологічний матеріал, використовується для наповнення диванних подушок). Можна використати інші обємні матеріали – вату, обрізки тканини – але тоді іграшка буде важкою та не такою мякою на дотик. Перших ведмедиків, взагалі, заповнювали деревяними ошурками.

·         Мяка проволока (приблизно 2 мм товщиною) длякаркасів – алюмінієва чи мідна, краще в пласликовій ізоляції.

Обираючи матеріали для конкретної іграшки, потрібно визначити вимоги до виробу та обрати матеріали з відповідними властивостями.

Іграшки для маленьких дітей повинні, в першу чергу, бути безпечними – міцними, екологічно чистими, легко пратися; також вони повинні бути естетичними та недорогими. Таким вимогам відповідають натуральні тканини – бавовняні та лляні; наповнювач – холлофайдер; очі, носик та ротик іграшки краще вищити нитками (гудзики та намистинки маля може відірвати); проволочний каркас краще не використовувати взагалі.

Інша ситуація з декоративними  та колекційними іграшками – тут головною вимогою є естетичнічть, далі екологічність та міцність, а вже потім економічність. Для таких іграшок можна використовувати різноманітні мареріали – як натуральні, так і хімічні, доцільне оздоблення та фурнітуру, клейові зєднання, каркаси.

Інструменти  для  шиття м’якої іграшки

Перш ніж взятися до діла, поговоримо про те, які інструменти потрібні нам під час роботи над м'якою іграшкою. Їх не­багато, і всі вони нам добре відомі. Це но­жиці, нитки, голки і шпильки,клей, бажано ПВА  чи силіконовий— він добре клеїть і тканину, і хутро, і шкіру, а висихаючи, не лишає плям. До того ж його легко змити з рук та зі столу. Задля зручності клей можна налити у маслянку для машинного масла; силіконову паличку -  нагріти у полум’ї  свічки. Тільки запалювати свічку можна у підсвічнику з дозволу та у присутності батьків.

Не обійтися нам і без пінцета, за допо­могою якого ми будете вивертати готову форму і наповнювати її синтепоном. Замість пін­цета можна взяти і звичайний кілочок, ме­талевий або дерев'яний (чудово підійдуть палички для суші). Знадобиться вам також гостро заструганий олівець і, нарешті, наперсток. Він вам буде конче потрібний, коли ви шитимете цупку тканину або хутро.

А тепер пригадайте:

·         Як мають виглядати якісні голки та булавки? (гострі, рівні, неіржаві).

·         Де можна зберігати голки та шпильки? (в гольниці, в подушечці для голок, на магніті; категорично забороняється у маленьких мяких іграшках).

·         Як правильно зберігати ножиці під час роботи? (із зімкнутими лезами, кільцяси до себе, справа (зліва для шульги) на відстані від краю стола, щоб випадково не впали).

·         Як правильно передавати ножиці? Продемонструйте. (кільцями вперед, тримаючи пальцями  за зімкнуті леза).

·         Як відміряти оптимальну довжину нитки для ручного шиття? Продемонструйте. (Тримаючи двома пальцями за кінчик, обвести нитку кругом ліктя знову до пальців).

Ручні шви, що використовуються для  пошиття м’якої іграшки.

Назва шва та умови його виконання	Прийоми виконання шва	Схема виконання шва
Шов «уперед голку» (зметувальний). Це найпростіший, але разом з тим найпотрібніший із швів. Роботу над кожною, без ви­нятку, іграшкою ви починатимете саме з нього. Якщо шити іграшку, попередньо її не зметавши, деталі можуть зсунутися, і ро­бота буде зіпсована: іграшка вийде косо­- бока, неохайна.	Виконують шов «упередголку» так.Дві деталі іграшки складають лицем до лиця і, відступивши 0,5 см від краю, прошивають їх великими стібками справа наліво.
Шов «назад голку». Цим швом шиють іграшки з сипких, тонких тканин: ситцю, байки, трикотажу, вельвету, оксамиту, шта­пелю тощо. Кроїти з таких тканин вироби треба з припуском на шов (0,5—0,7 см).	Виконують шов «назад голку»таким чином: голка весь час ніби повертається назад, у те місце, звідки виходить нитка. На вигляд цей шов нагадує машину строчку.
Шов «через край». Ним найкраще шити іграшки з хутра — як штучного, так і нату­-рального.	Його виконують так: встром­ляють вістря голки в тканину зісподу і ви­водять її на себе. Голка начебто весь час описує коло і  рухається справа наліво, а нитка міцно обхоплює край деталей.
Ну, а якщо ви робите іграшку з товсто (пальтової) тканини чи фетру і вивернуи її неможливо, вам доведеться удатися ще до одного шва. Називається він «петельний». Ним шиють по лицьовому боку виробу.  Крім того, цим швом можна прикрасити, оздобити іграшку. Втакому випадку слідбрати товсті яскраві нитки.	«Петельний» шов виконується справа наліво.На відстані 3-4 мм від зрізів деталей вколіть голку на себе, кінчик голки обведіть ниткою та затягніть петлю..Кожен  наступний стібок виконуйте так само на відстані 3 мм від попереднього.  Стібки розташовуйте та затягуйте рівномірно. Наприкінці  шва виконайте вузлик – 2-3 рази обведіть голку ниткою та затягніть петлю.

·          

Птички из хлопка

Радужная рыбка из ткани   

Кораблик из ткани.

7 - А

Двадцять сьоме березня

Тема: Види вишивальних технік та швів

В українській народній вишивці застосовується велика кількість технік вишивання. Техніка вишивання може включати цілий ряд вишивальних швів.

Усі техніки вишивання поділяють на поверхнево-нашивні (глухі) (мал. 124) та наскрізні (ажурні) (мал. 125).

Мал. 124. Узори, вишиті поверхнево-нашивними техніками: а – шов “качалочки”; б – низь (низинка); в – штапівка; г – хрестик; г – поверхниця; д – заволікання; е – занизування

Назва поверхнево-нашивних технік пояснюється способами виконання їх, тобто вишивання на поверхні тканини. До них належить дуже велика група швів, серед яких: штапівка, козлик, оксамитовий

шов, хрестик прямий та хрестик косий, качалочки, лічильна гладь, заволікання, занизування, низь, ретязь, набирування та ін. (див. мал. 124).

Наскрізні техніки виконують на попередньо прорідженій тканині полотняного переплетення. Ці техніки характеризуються тим, що нитки горизонтального напрямку підрізають і витягують, а вертикального – збирають голкою в пучки й обкручують вишивальними нитками. При цьому утворюються певні узори. До цієї групи швів відносять усі види мережок (див. мал. 125 а) та змережу вальні шви (див. мал. 125 б), а також мережки плетенням по тканині (мал. 126).

Мал. 125. Види простих мережок (а) та змережування (б)

За способом виконання техніки поділяють на вільні та лічильні. Вільні техніки вишивання виконують за заздалегідь наміченими контурами узорів, при цьому змінюється довжина стібків. Виконуючи лічильні шви, точно рахують кількість ниток тканини. Тому для виконання вільних швів можна використовувати будь-яку тканину, а для лічильних – тканину полотняного переплетення або спеціальну тканину для вишивання – канву.

Мал. 126. Види мережок плетенням (чисні мережки)

Техніки вишивання є однобічні й двобічні. Однобічні утворюють візерунок лише з лицьового боку виробу, а з виворітного будуть видимими лише окремі стібки та переходи ниток. До таких швів належать: хрестик, тамбурний шов, верхоплут, кручений шов, городоцький шов (мал. 127).

Мал. 127. Приклади однобічних швів: а – тамбурний, б – городоцький

У двобічних технік узор майже однаковий з обох боків тканини: штапівка, коса та пряма гладь (лиштва), двобічний хрестик, рушникові шви(мал. 128).

Мал. 128. Вироби, вишиті двобічними рушниковими швами

Інструменти та пристосування для вишивання

Голки для вишивання добирають різної товщини і довжини (необхідно мати 6-7 шт.) відповідно до щільності та товщини тканини (мал. 129). Залежно від товщини випускають голоки 12 номерів. Найтонша голка – №1, найтовща – №12.

– Тонкими голками вишивають на маркізеті, батисті і тонкому полотні;

– голками середньої товщини і довжини – на льняних та бавовняних тканинах;

– товстими голками – на грубій тканині.

Вишивати зручно голкою з видовженим вушком, у яке легко втягується нитка, складена в кілька разів. Голки мають бути не дуже гострими, щоб не пошкоджувати тканину, а для окремих технік вишивання необхідні голки із закругленим вістрям.

Мал. 129. Інструменти та пристосування для вишивання: а – п’яльці; б – наперсток; в – різець, призначений для переведення малюнка на кальку; г – голки; Г – шпильки; д – кілочок; є – сантиметрова стрічка; є – виколка; ж – нитки; з – ножиці

Ножиці – інструмент, необхідний кожній вишивальниці. їх треба мати три:

– великі – для розкроювання тканини;

– середніх розмірів – для обрізування кінців ниток;

– маленькі, бажано із загнутими кінцями, – для підрізування ниток та вирізування тканини.

П’яльці використовують для натягування тканини, щоб було зручно вишивати. Виготовляють їх з деревини або пластмаси круглої, овальної та квадратної форми. П’яльці складаються з двох частин. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину накладають більше кільце і затискують її між кільцями. Якщо тканина менша за розмір п’яльців, то до неї пришивають клаптик будь-якої іншої. Після закінчення вишивання допоміжну тканину знімають.

Наперсток – одне з важливих пристосувань для вишивання. Його застосовують для захисту пальців від уколів голкою. Наперсток добирають відповідно до розміру середнього пальця правої (або лівої для шульги) руки так, щоб він і не був великим, і не стискував палець. Крім того, кожна вишивальниця наперсток добирає індивідуально. Найкращими є наперстки з нержавіючої сталі.

Це цікаво

На малюнку 130 зображена виставка наперстків у Центрі української культури та мистецтва в м. Києві, яка налічує декілька сотень екземплярів з різних куточків світу, різних за матеріалами та періодом існування.

Мал. 130. Види наперстків

Під час вишивання голку тримають великим і вказівним пальцями правої руки так, щоб вушко голки впиралось у наперсток. Голку вводять у тканину у визначеному місці, натискуючи зверху наперстком. П’яльці з тканиною під час вишивання підтримують пальцями лівої руки.

Виколка – металеве або дерев’яне шило, яке застосовують для утворення дірок у тканині під час виконання деяких швів, наприклад “солов’їні вічка”.

Кілочок – пристрій для вирівнювання куточків серветок і скатертин, видалення зайвих ниток. Виготовляють з металу, пластмаси, з кістки.

Сантиметрова стрічка використовується для визначення точних розмірів вишивки на тканині.

Калька – прозорий папір (паперова калька) або тонка тканина (полотняна калька) для знімання копій з малюнків та узорів.

Копіювальний папір, шаблони необхідні для перенесення малюнка на тканину.

Шпильки потрібні для приколювання кальки та копіювального паперу до тканини під час роботи.

Санітарно-гігієнічні вимоги під час вишивання

1. Приміщення, у якому вишивають, має бути світлим, прибраним, провітреним.

2. Під час вишивання стіл повинен бути чистим, а руки старанно вимиті, щоб вишивана річ не забруднилась.

3. Сидіти під час вишивання треба рівно, ледь схилившись над роботою. Стілець повинен мати зручну для сидіння спинку. Під ноги бажано ставити маленький стільчик або підставку так, щоб кут між стегном і гомілкою був прямим. Руки в ліктях можуть бути зігнуті, лікті – звисати з краю столу, кисті рук лежати на столі (мал. 131). Неправильна поза під час вишивання часто призводить до короткозорості й захворювання дихальних органів працюючого, викривлення хребта. Крім того, неправильне положення тулуба і рук під час ручного шиття викликає втому, почуття незадоволення.

Мал. 131. Правильна поза під час вишивання

4. Робоче місце вишивальниці повинно добре освітлюватися. Найкраще вишивати при денному світлі. Місце для роботи треба вибирати так, щоб світло падало прямо або з лівого боку. Якщо світло падає справа – тінь від руки зменшує освітленість вишивальної поверхні. Не можна тримати вишивку близько біля очей, бо це призводить до швидкого стомлювання очей і розвитку короткозорості. Найкращою вважається відстань від очей до роботи 30-40 см.

5. Під час вишивання необхідно через кожні 20-25 хвилин відпочивати 3-5 хв, переводячи очі на предмети іншого кольору, відмінного від кольору вишивки.

6. Деякі види швів, наприклад, “хрестик”, декоративні шви, мережки, краще і зручніше виконувати без п’яльців. Положення рук вишивальниці в цьому випадку повинно бути таким: великий і вказівний палець правої (лівої) руки тримають голку, робота міститься в лівій (правій) руці на вказівному, середньому і підмізинному пальці, а великий палець і мізинець притримують тканину (мал. 132 а).

На п’яльцях треба вишивати двома руками. Якщо круглі п’яльці з гвинтом, то їх можна закріпити на столі. Права рука розміщена зверху п’яльців (мал. 132 б), на лицьовому боці вишивки, ліва – під п’яльцями (з вивороту).

Мал. 132. Прийоми вишивання: а – вишивання без п’яльців; б – вишивання з п’яльцями

Правила безпечної праці під час вишивання

1. Обережно користуватись інструментами.

2. Під час роботи не вколювати голку в одяг та не залишати її на робочому місці.

3. Голки зберігати в гольнику або спеціальній коробочці.

4. Голкою працювати обережно, не залишати її без нитки (з ниткою її легше знайти, якщо вона загубиться).

5. Вишивати треба обов’язково з наперстком.

6. Не відкушувати нитку зубами, а відрізати ножицями.

7. Ножиці тримати на робочому місці з зімкненими лезами, передавати теж зімкненими лезами, кільцями вперед.

8. Ні в якому разі не брати в рот нитку, голку, тканину.

Закріплення ниток у тканині

Закріплення нитки на початку роботи має велике значення, оскільки для якісної вишивки дуже важлива акуратність. Основним правилом у створенні акуратної й ідеальної вишивки здавна була відсутність вузликів при закріпленні нитки. Тому під час вишивання виробу не можна закріплювати нитку вузликом. Виворітний бік виробу, так само як і лицьовий має виглядати охайним. Виняток можуть становити лише особливі випадки, наприклад ізольовані хрестики, але і в цьому разі можна заправити нитку з вивороту під стібки, розміщені поруч. Вузлики не рекомендується робити тому, що:

– вони можуть бути причиною появи горбиків на поверхні роботи під час волого-теплової обробки;

– нитка може чіплятися за вузлики під час вишивання;

– вузлики можуть призвести до деформації тканини;

– під час прання вузлики легко розв’язуються.

– за необхідності розплутати нитку, це набагато складніше зробити, якщо виворіт рясніє вузликами.

Навчитися закріплювати нитку без вузликів не складно. Варіантів закріплення нитки без вузликів досить багато, і ти зможеш дібрати для себе зручний спосіб для вишивання. Розглянемо деякі способи закріплення нитки на тканині без вузлика.

1. Закріплення робочої нитки в нитки піткання (мал. 133 а).

Для виконання закріпки в нитки піткання на лицьовому боці роботи вводять голку під дві нитки піткання і протягують під ними нитку, залишаючи невеликий кінчик. Знову виводять голку під ті самі дві нитки піткання і витягують робочу нитку так, щоб вона захопила свій кінчик під нитками піткання тканини. Витягнувши нитку повністю, затягують її трохи сильніше звичайного, щоб закріпити кінчик. Перший стібок необхідно зробити таким чином, щоб голка проколола тканину вертикально зверху вниз. Далі виконують роботу в обраній техніці.

Мал. 133. Закріплення робочої нитки в нитки піткання (а) та в нитки основи (б)

2. Закріплення робочої нитки в нитки основи (мал. 133 б).

У нитках основи робоча нитка закріплюється з лицьового боку тканини.

На лицьовому боці роботи вводять голку під дві нитки основи. Витягують голку і протягують нитку під нитками основи так, щоб захопленим залишився тільки кінчик. Знову вводять голку під нитки основи і протягують під ними, щоб кінчик потрапив в утворену петлю, яку потрібно затягнути. Далі вишивають візерунок обраною технікою.

Це цікаво

Під час вишивання в кілька ниток часто виникають вузлики, і нитки можуть заплутуватися. Щоб уникнути цього, потрібно роз’єднати нитки, перш ніж вставити їх у вушко голки, а потім знову з’єднати, затиснувши між пальцями і провівши рукою по них.

Якщо перед початком роботи трохи зволожити нитки за допомогою мокрої поролонової губки для миття посуду, вони стануть м’якими і не будуть плутатися при вишиванні. Однак не варто робити це з делікатними нитками, наприклад шовковими.

3. Закріплення нитки під стібками (мал. 134а).

Цей спосіб застосовується тоді, коли на тканині вже є хоча б один ряд стібків. Щоб заховати кінчик нитки, її протягують під кількома стібками з виворітного або з лицьового боку полотна. Не варто тягнути нитку більше, ніж під 4-5 стібками. Щоб краще закріпити нитку, обводять нею 1-2 рази навколо стібків.

Закріплення нитки під стібками не зовсім зручне тоді, коли необхідно заховати нитку темного кольору під світлою та навпаки. Незважаючи на це, цим способом можна сховати нитку як на виворітному, так і на лицьовому боці полотна.

4. Закріплення нитки петлею (мал. 134б).

Цей спосіб вважається найбільш зручним для закріплення ниток. Його використовують тільки за парної кількості ниток для вишивання. Закріплення виконують у наступній послідовності.

1. У вушко голки протягують кінчики складеної навпіл нитки.

2. Вколюють голку у початковій точці вишивки і виколюють через 2-3 нитки.

3. Потім протягують нитку так, щоб залишилась на поверхні тканини петля.

4. Після цього голку протягують у петлю, нитку затягують так, щоб з петлі утворився стібок, і далі продовжують вишивання.

Мал. 134. Закріплення нитки під стібками (а) та петлею (б)

Вишиваючи вироби, які часто необхідно прати, слід дуже акуратно закріплювати кінчики ниток. Для цього краще використовувати спосіб “петлею”. Коли вишивальна нитка закінчується, її кінець зазвичай ховають під стібки на виворітному боці.

5. Закріплення нитки стібком “за голкою”.

Для закріплення нитки цим способом необхідно зробити прокол голкою з вивороту на лицьовий бік, протягнути голку і залишити з вивороту кінець нитки завдовжки 10-12 мм, міцно його притримуючи. Близько біля першого проколу зробити другий навиворіт і вивести голку з ниткою на лицьовий бік, закріплюючи нею кінець нитки.

При вишиванні одинарною ниткою закріпити її кінці можна кількома дрібними стібками в тому місці, яке потім закриється вишивкою.

Закріпивши нитку, приступають безпосередньо до вишивання.

Вишиваючи, необхідно пам’ятати:

– будь-яка техніка вишивання складається зі швів;

– кожен шов складається зі стібків; розмір кожного стібка розраховується за кількістю охоплених ними ниток тканини;

– для утворення одного стібка на тонкій тканині на голку підхоплюється більше ниток, а на грубій тканині – менше;

– залежно від виду шва стібки прокладаються на різній відстані один від одного;

– стібки вишивають справа наліво і навпаки, а також прямо або похило.

Під час вишивання необхідно стежити, щоб стібки були акуратними, не стягували тканину і не було вузликів на боці вишивки. Якщо зроблена помилка, необхідно її виправити, випоровши частину ниток, і вишивати далі, дотримуючись візерунка.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Вправи на закріплення нитки в тканині для вишивання

Інструменти та матеріали: тканина та нитки для вишивання, голки, наперсток, ножиці.

Послідовність виконання роботи

1. Обрати один із способів закріплення одинарної нитки.

2. На тканині для вишивання виконати закріплення нитки відповідно до послідовності.

3. Заправити у голку подвійну нитку (з петлею).

4. Закріпити нитку в тканині петлею.

5. Закріпити нитку стібком “за голкою”

6. Визначити переваги та недоліки кожного із способів закріплення нитки для вишивання.

Поверхнево-нашивні шви, наскрізні шви, мережка, змережувальні шви, однобічна і двобічна техніки вишивання.

1. Які серед зображених вишивок належать до поверхнево-нашивних, а які-до наскрізних технік виконання?

2. Чому техніка “рушниковий шов” отримала таку назву?

3. Як правильно дібрати голку для вишивання, від чого залежить цей вибір?

4. Чому наперсток вважається одним із найважливіших пристосувань для вишивання? Як ним користуватись?

5. Де зберігають інструменти і пристосування для вишивання?

6. Чому важливо правильно сидіти під час вишивання і дотримуватись правил освітлення робочого місця?

1. Доберіть вироби для оздоблення різними видами вишивальних технік. Один учень добирає вироби, які можуть бути вишиті поверхнево-нашивними техніками, інший – наскрізними.

2. Обгрунтуйте доцільність використання дібраних технік вишивання.

1. Роздивись разом із дорослими вишиті вироби і визначте види вишивальних швів.

2. Назви виробів і використаних вишивальних швів запиши у зошит.

5 -  А, Б

Двадцять третє березня

Тема: Презентація та оцінка результатів проектної діяльності (виготовлення писанки в техніці квілінг)

7 - А

Двадцяте березня

Тема: Технологія виготовлення вишитих виробів.  Вишивка як традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва.  Інструменти та пристосування для вишивки.

1. Відомості про види оздоблень різних конструкційних матеріалів

З давніх-давен наші предки намагалися оволодіти різ­ними ремеслами. Ручним способом вони будували житло, майстрували меблі, виготовляли речі домаш­нього застосування. Щоб ці вироби тішили око, їх прикрашали.

Відомі вам види оздоблень ви­робів із різних конструкційних матеріалів: витинанка, різьблення, випалювання, гравірування на металі, розпис по дереву, в’язання, лозопле­тіння, писанкарство, вишивка.

Оглядаючи знахідки в музеї, можна помітити, що фор­мами, орнаментами вони схожі на деякі сучасні виро­би, які ми називаємо традиційними. У глибинах свідо­мості народу живе й передається від покоління до по­коління інформація про найбільш доцільне та прекрасне. У цьому суть традицій, їх живучість і творча сила. Останні десятиліття докорінно змінили побут на­роду та його матеріальну культуру під впливом нових форм життя і господарства. Зберігаючи й розвиваючи традиції минулого, сучасні майстри виготовляють пред­мети домашнього вжитку та декоративного призначен­ня з урахуванням нових естетичних вимог.  

Не можна говорити про сучасне декоративно-прикладне мистецтво, не пов’язуючи його з культур­ним надбанням українського народу, з життям та по­бутом людей. У пояснювальній записці Вашого твор­чого проекту повинна бути сторінка з історичними відомостями.

 У часи Київської Русі мистецтво худож­ньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володи­мира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Ан­дріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчили­ся вишивати золотом і сріблом. Віддавна мережки були відомі у вишиванні в багатьох народів. В Україні нею оздоблювали найрізноманітніші вироби: одяг, рушники, скатертини, узорні покривала на ліжка, занавіски тощо. До двостороннього методу деко­рування тканин належать і різноманітні техніки виколю­вання, вирізування, мережання, обметування, рубцю­вання тощо. Ці техніки були відомі в усіх областях України. Особливого поширення вони набули на По­кутті, Полтавщині, Київщині.

 Оздоблення виробів мережкою завжди було популярне. Орнаменти з використанням мережки надають вишивці витонченості та вишуканості. Гарний вигляд мають мережки на жіночих блузах, платтях, кос­тюмах, чоловічих сорочках, дитячому одязі, білизні, косинках, серветках тощо. Мережки можуть бути осно­вною частиною узору або способом обробки країв ви­шитих виробів — скатертини, серветки, рушника, фі­ранки. В одязі за допомогою мережки можна з’єднувати полотнища, що називається змережуванням. Ажурність наскрізного шиття білим по білому особливо характер­на на Полтавщині, Чернігівщині. У південних і захід­них областях України застосовують і кольорові нитки, за допомогою яких створюють яскраві візерунки на ажурному фоні. Історія розвитку українського виши­вання нагромадила безліч різноманітних мережок.

 

2. Види мережок

     Серед усього розмаїття видів мережок чітко простежу­ються основні, так названі прості мережки, на базі яких виконують усі інші. Залежно від місцевості той самий вид мережки може мати різні назви: «одинарний пру­тик», «подвійний прутик», «схрещений прутик», «черв’ячок», «одинарні стовпчики», «подвійні стовпчи­ки», «гречка», «вівсяночка», «лучка», «одинарна», «по­двійна ляхівка» та «багаторядкова ляхівка з настилом», «прутик з настилом», «з прутиком через чисницю», «шабак», «затеганка зубчикова квадратикова».

         3. Поняття «гладь» та її варіанти:

§ Гладь — це техніка вишивання прямими або косими стібками, які повністю або частково заповнюють площину узору.

     4. Підбір матеріалів та інструментів для вишивання.

Асортимент тканин, що застосовуються для вишивання вільною гладдю, є дуже широким. Вишивати можна практично на будь-якій тканині. Для вишивок за рисунком використовують матеріали із гладкою поверхнею. Орнамент переносять через кальку контурним швом «уперед голку» нитками інших кольорів (метод прошивання) або через копіювальний папір штриховою лінією.

Жіночі блузи, носовички, чоловічі сорочки та дитячий одяг шиють із маркізету (тонка бавовняна або шовкова тканина), шовку, шифону (тонка м’яка бавовняна тканина), напівлляних і синтетичних тканин.

Для скатертин, рушників, портьєр, панно та постільної білизни потрібні лляні й бавовняні тканини.

Для вишивання на крепдешині (тонка шовкова тканина), маркізеті, батисті (тонка легка бавовняна або лляна тканина) та інших тонких тканинах використовують муліне (в одну нитку) або шовкові нитки.

На тонкій шерстяній тканині, шовковому полотні тощо вишивають муліне у дві-три нитки й тонкою шерстяною ниткою.

   5.Формування поняття «композиція»

§ Композиція — творче поєднання елементів узору, об’єднаних змістом, кольором, формою.

Щоб вишивка виглядала гарно, необхідно її правильно розмістити на виробі (серветці, рушнику, доріжці тощо), а форми і розміри її повинні гармоніювати з формою і розмірами виробу. Узор вишивки має бути і не занадто маленьким, і не дуже великим. Якщо узори симетричні, то не можна допускати зміщення її елементів вгору чи вниз, вліво чи вправо. Саме тому орнаментальну смугу на виробах слід вишивати з середини рапорту і середини малюнка.

ПРАКТИЧНА РОБОТА. Виконання узору художньою гладдю

Інструменти та матеріали: тканина, нитки, п’яльці, голка, ножиці, копіювальний папір або калька.

Послідовність виконання.

1.                      Перевести рисунок на тканину.

2.                     Підібрати нитки в теплій або холодній колірній гамі (три відтінки).

3.                     Довжину пелюсток квітів поділити на три рівні частини. Виконувати двобічні стібки різної довжини

4.                     Ниткою іншого тону виконувати такі ж двобічні стібки різної довжини, вшиваючи їх у попередній ряд (рис. б).

5.                     Те саме повторити ниткою третього відтінку.

6.                     Аналогічно вишивають листки і бутони.

а	б

3.Технологія виконання (прямої та косої), шва занизування, і качалочка.

№	Назва швів	Технологія виконання
1	Пряма (двобічна гладь) Поширена на Чернігівщині та Полтавщині	Стібки кладуть паралельно ниткам тканини — основи та угка; кожний стібок віддалений від попереднього на одну нитку
2	Коса (двобічна гладь) Поширена на Київщині	Стібки кладуть під кутом 45° до нитки основи та утка тканини; узори набувають світлотіньового ефекту.
3	Качалочка (двобічна). Вишивають контрастними кольорами, часто обшивають контур чорними нитками. Поширена на Поділлі	Поздовжні або поперечні качалочки утворюють із ряду паралельних стібків, покладених впритул один до одного. Довжина стібків залежить від узору. При зміні кольорів робочу нитку не обрізають, а залишають на лицьовій стороні роботи.
4	Занизування (двобічна — на вивороті буде негативне зображення). Найчастіше вишивають червоними нитками, іноді вводять додаткові — сині або чорні. Поширена на Рівненщині та Волині	Виконують швом «уперед голка» різної довжини (стібки не повинні бути довгими, інакше вони будуть витягуватися і чіплятися у процесі використання виробу). Вишивають паралельними горизонтальними або вертикальними стібками, прокладеними від одного краю рисунка до іншого.

5 клас

Шістнадцяте березня

Тема. Види декорування пасхальних яєць

    -  Великдень – найбільше християнське свято після Різдва. Цього дня воскрес Ісус Христос. Святкують цей день в Україні ще з Х ст. і припадає завжди на неділю, тому й має назву Великий день, або Великдень. Це свято в українців завжди асоціюється з писанкою. Важко собі уявити Великдень без писанок, які й око радують й нечисту силу відганяють.

-       Давайте пригадаємо, що таке писанка?

-       Писанки – це декоровані яєчка, розмальовані різними  візерунками. Ці візерунки можна виконувати різними способами і різними кольорами.

 

 Квілінг (англ. quilling — рюші; походить від слова quill — пташине перо, гофрування, паперокручення) — мистецтво виготовлення плоских або об’ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу.

Уважають, що мистецтво виникло у середньовічній Європі (за іншими відомостями, на Близькому Сході і в Стародавньому Єгипті), де монахині створювали медальйони, обрамлення для ікон та обкладинки для книжок, закручуючи на кінчик пташиного пера паперові смужки з позолоченими краями. Зблизька ці мініатюрні паперові шедеври створювали повну ілюзію того, що вони виготовлені з тоненьких золотих смужок.

Техніка квілінг відома людству ще з XV ст., у той час її вважали справжнім мистецтвом, а в XI ст. вона стала дорогою розвагою для придворних дам (і чи не єдиним способом рукоділля), так як папір, особливо кольоровий і високої якості, був дуже дорогим матеріалом. На жаль, папір — недовговічний матеріал, і досьогодні мало що від середньовічних шедеврів збереглося.

Більшу частину XX ст. техніка була забута. І тільки в кінці минулого століття квілінг відвоював заслужене визнання, перетворившись на повноцінне мистецтво.

Інструменти для квілінгу

— Інструменти для квілінгу бувають різні. Проте для виконання робіт у техніці паперокручення спеціальні інструменти мати не обов’язково.

• Шило.

У Європі для скручування смужок паперу використовують пластмасову чи металеву паличку з розщепленим кінцем. Проте можна використовувати і звичайне шило з діаметром приблизно 1 мм. Також можна виготовити прилад для скручування паперу самостійно за допомогою голки з підрізаним вушком та дерев’яної ручки. Ці засоби використовуються для виготовлення паперових спіралей.

• Пінцет.

Кінці пінцета повинні бути гострими, точно суміщеними для виконання робіт високої точності. Пінцет має бути зручним для вашої руки та забезпечувати надійне захоплення паперу.

• Ножиці.

Ножиці мають бути достатньо загострені для максимально точного нарізування бахроми.

• Клей.

Клей має достатньо швидко засихати і не залишати слідів.

• Папір для квілінгу.

Готові нарізані смужки паперу різного кольору можна купити у спеціалізованих магазинах або виготовити самотужки за допомогою ножиць, олівця та лінійки. Стандартна ширина смужки приблизно 3-7 мм. Папір має бути пофарбований таким чином, щоб обидві сторони і зріз мали однаковий колір. Можна використати кольоровий папір для принтера.

Виконання ажурного елемента.

1. За допомогою вістря шила закрутіть щільну котушку.

2. Обережно розсовуючи пальці, розкрутіть котушку до потрібного розміру. Закручуйте смужку щільно, але не туго. Якщо ви перестараєтеся, ваша паперова спіраль не зможе розкрутитися до потрібного діаметра.

3. Стискаючи спіральну котушку пальцями, надайте їй потрібної форми.

4. Тепер розпустіть заготовку, щоб вийшло кільце із закрученою спіраллю. Його діаметр має бути 12-14 мм. Інколи для цього достатньо просто відпустити заготовку. Якщо ж вона була скручена дуже щільно, то слід легко стиснути її пальцями, щоб розкрилася. Кінчик підклеїти маленькою краплею клею ПВА.

Назва форми		Опис виконання
Крапля		Втягни середину спіралі в один бік, а з іншого боку стисни декілька шарів, щоб вийшов гострий кінець
Око		Стисни спіраль з обох боків одночасно
Квадрат		Зроби форму «Око». Поверни вертикально і стисни з боків ще раз
Ромб		Зроби форму «квадрат» і трішечки витягни
Трикутник		Зроби «крапельку». Візьми за кут і розплющ основу трикутника
Стріла		Зроби «трикутник» і кінцем указівного пальця втисни всередину центр короткої сторони
Півмісяць		Зроби форму «око», але вигни її, защіпни куточки не один навпроти одного, а зміщуючи їх
Коло		Накручена основа спиралі

Цікаво знати!

Хоча достовірно історія походження квілінгу невідома, вважають, що він з’явився одразу після винайдення паперу в Китаї у 105 р. н. е. Інші джерела стверджують, що квілінг практикувався у Давньому Єгипті. Одне можна сказати напевно — квілінг має дуже багату історію.

Уважають, що у 300-400-ті рр. срібні та золоті дротики були закручені навколо стовпів та ваз, гарні ювелірні вироби виготовлялися саме за допомогою техніки квілінг. До 1200 р. це захоплення було дуже популярним. Головним матеріалом був метал, тож коли він став недоступним для мирянина, змінився на папір. Уперше квілінг документально згаданий у 1200-х, але фактично почав використовуватись у 1500-1600-ті роки французькими та італійськими черницями. Вони використовували рвані шматочки бібельдруку (особливо тонкий непрозорий папір) та гусяче пір’я, щоб прикрасити релігійні догмати та картини. Саме використання гусячого пір’я породило термін quilling.

Починаючи з кінця 1600-х рр. квілінг став досить популярним захопленням у Європі та Англії серед молодих дам. У школах дівчата вивчали квілінг разом із вишивкою. Приклади таких робіт усе ще існують із назвою школи та ім’ям учениці на звороті.

Квілінг ніколи не був розвагою у вільний час для жінок робочого класу. І лише світські дами мали час на квілінг, не маючи потреби у роботі, доки підходящий наречений не зробить їм пропозицію. Цю техніку використовували для прикрашання та декорування меблів, ваз, підставок, кошиків, скарбничок та ін. Тільки багаті люди могли дозволити собі придбати матеріали для квілінгу.

7-А

Тринадцяте березня

«Технологія виготовлення виробу машинним способом»

Пошиття фартуха

-         Запитання на повторення:

1.     Які ви знаєте види фіртухів за розкроєм?

2.     Яка мірка використовувалася для розрахунку ширини сітки креслення? Наведіть формулу для розрахунку. Знайдіть цей відрізок на кресленні. Назвіть його.

3.     Які мірки використовуються для розрахунку довжини фартуха? Покажіть відповідний відрізок на кресленні. Як він позначається?

Поясніть, як визначається положення кишені.
Моделювання — творчий процес створення нового за зовнішнім виглядом швейного виробу шляхом зміни форми деталей, а також ху­дожнього оформлення виробу (вишивкою, тканиною іншого кольору, аплікацією, тасьмою, мереживом тощо). Моделюванням займаються художники - модельєри. Вони змінюють викрійки відповідно до фасону виробу.

Оздоблення фартуха може бути найрізноманітнішим: декоративна строчка, бейка, тасьма, вишивка, аплікація, мереживо та ін.

Декоративна строчка  виконується нитками контрастного кольору по контуру дрібних деталей —-кишень, нагрудника, пояса, бретелей. Цей вид оздоблення підходить для гладкофарбованих тканин.
Бейка — смужка тканини різноїширини, що нашивається зверху і вшивається в зовнішній шов для оздоблення
Бейку виконують з оздоблювальної тканини. Ця тканина може бути гладкофарбованою, контрастного кольору (якщо основна тканина з малюнком) і з малюнком (якщо основна тканина гладкофарбована). Бейку з тканини без малюнка можна використовувати і на гладкофарбованих тканинах. У цьому випадку вона може бути не тільки контрастного кольору, але й у тон основної тканини. Бейку зазвичай розміщують на краях деталей.

Дуже часто для оздоблення фартухів використовують тасьму різної ширини і з різними малюнками. Якщо  тасьма широка,то її використовують одночасно для оздоблення зрізів кишень, нагрудника, низу фартуха. Вузьку тасьму можна настрочувати в будь-якомунапрямку й укілька рядів.

Дуже гарно прикрашає фартух вишивка. Це можуть бути декоративні шви («козлик», «петельковий» тощо),розташовані на краях виробу, або великий узор на кишенях і нагруднику.

Аплікацію (рис. д) виконують зі клаптів тканини одного або декількох кольорів і розміщують у різних місцях - на кишенях, нагруднику, нижній частині фартуха. Вона може бути розташована й асиметрично. Сьогодні часто використовують готову термоаплікацію.

Дуже вишуканою прикрасою для фартуха є мереживо, оборки, волани. Оборки і волани виконують з основної або оздоблювальної тканини, їх настрочують уздовж бретелей, випускають з-під кишень, низу виробу або настрочують в один або кілька рядів у будь-якому місці і напрямку.

Вибираючи оздоблення для виробу, необхідно пам'ятати, що воно має гармонійно поєднуватися з деталями виробу і відповідати його функціональ¬ному призначенню. Не слід перевантажувати виріб великою кількістю оздоб¬люваних елементів.

Конструювання одягу – це побудова креслення викрійки деталей швейних виробів.

      Перед побудовою креслення необхідно вияснити з яких деталей складається виріб, їх  кількість, розміри. Спочатку будуть креслення великих деталей, а потім – малих,дрібних.

      Зверніть увагу на манекена , на ньому вдягнено фартух. З яких деталей складається виріб.

      Побудова креслення викройок починається із побудови базисної сітки.

      Базисна сітка – це сукупність, перетин вертикальних і горизонтальних ліній, проведених відповідно до мірок, визначає загальні розміри виробу (довжину і ширину) щодо основних ліній фігури людини.

          Учитель пояснює послідовність побудови креслення по інструкційній картці і одночасно будує креслення на дошці. Учні виконують креслення в робочих зошитах в М 1:4 за  допомогою масштабної лінійки, використовуючи свої мірки.

Практична робота. Побудова креслення викрійки фартуха в М 1:1

      В верхньому лівому куті зошита ставимо т. В. З цієї точки проводимо горизонтальну і  вертикальну лінії довільної довжини. .Знаходимо ширину базисної сітки або ширину фартуха:

ВВ₁ = Сс:2+6=32:2+6=22

      Далі знаходимо довжину виробу:

ВН=Дв+Дгр=45+20=65

       З т.В1 проводимо вертикальну лінію, а з т. Н горизонтальну лінію і на перетині цих прямих одержуємо т. Н₁

      Знаходимо лінію талії:

ВТ=Дгр=20

      З т. Т проводимо горизонтальну лінію і на перетині з прямою В₁Н₁ одержуємо т. Т₁.

      Називаємо лінії базисної сітки:

      ВН – лінія середини виробу;

      В₁Н₁ – лінія боку;

      ВВ₁ – лінія нагрудника;

      ТТ₁ – лінія талії;

      НН₁ – лінія низу виробу.

      Знаходимо ширину нагрудника:

ВВ₂=Цг:2=10 см

      З т. В₂  проводимо вертикальну лінію до перетину з прямою ТТ₁ і одержуємо т.Т₂

      Оформлюємо лінію боку нагрудника. Для цього проводимо бісектрису кута з т.Т₂.

      Довжина бісектриси:

Т₂Т₃=5 см

      З’єднуємо точки В₂Т₃Т₁ плавною ввігнутою лінією.

      Знаходимо положення кишені.:

ТК=10 см

      Знаходимо відстань від лінії середини до лінії входу в кишеню:

КК₁=5 см

      Знаходимо ширину кишені:

К₁К₂=15 см

      Знаходимо глибину кишені:

К₁К₃=К₂К₄=15 см

      З’єднуємо т. К₃ і К₄.

      Наводимо контури викрійки фартука.

      Пояс і бретелі фартуха можна побудувати на тканині, тому що їх форма дуже легка.